...і нащо ховатися під парасолю, як дощ все рівно тебе дістане і нащо боятися своєї долі бо може завтра тебе не стане і нащо тікати від своїх коханих, які не знають, хто вони для тебе і нащо боятися за свої рани, як можна просто відкритись небу
бо дощ не випити, цей дощ не злити в пляшку, дощ не висушити, дощ такий терплячий дощ змиє вечір геть і вмиє ранок зранку, дощ не випити, бо дощ не склянка пива може хоче зробити тебе щасливим, дощ лоскоче, щоб усміхнувся ти, а ти не знаєш, куди втекти, а може дощ чекає, щоб ти наважився піти куди хотілося давно, але не було сил і може тоді ти став би трохи більш щасливим, може зміг би подивитись в очі, які кожний день тебе під віями лоскочуть
кава зранку пахне, наче дощ вчорашній, транспорт громадський, ром в турецькій філіжанці дощ не тікає, він почекає дощ терплячий, він наскрізь тебе побачить
дощ один, хто все ще вірить, що ти ще можеш закохатись, наче підліток в своїх очах шукати радість ще вірить, він один, хто буде тут завжди, бо ти ж на майже сто відсотків із води...