Ой, збиває з ніг течія бурхлива, І у прірву геть нас вона несе, Час, як річка та хвиля його сива, Затискає нас у своє кільце, Він, як той відьмак, знов збирає хмари, По обличчях нас плескає дощем, А малий струмок, як небесна кара, Він зросте і все рознесе ущент Змінюється в нас розуміння вроди, А мистецтво справжнє стало справою ціни, Обирає хтось нам велику моду, Обирає хтось, але тільки вже не ми, Спішимо в майбутнє, знов за стусанами. Помилок гірких забутий нами смак, Те, що тут траплялось необачно з нами, Не навчає нас ні трохи аж ніяк
Приспів: Можна тут бути гілкой без коріння, Можна тут спати каменем на дні, Щоби відчути дух свій старовинний, Слід повернути рух свій Проти Течії
Плив я у човні, він тепер розбитий, Ледь не затягнуло до чортів на саме дно, Час мене вбивав, витискав повітря, Тільки я не здався, пам'ятав я все одно Там, де всі джерела, там де наш початок, Повернись туди думками в котрий раз, Крізь віки дістанься, в край той, щоби знати, Що дух предків наших сильніший ніж цей час.