І Зима мене спинила на півслові, Я осені не встигнув доказать Зізнання щирі юної любові Під спів вечірній паркових багать. Я згадую, як ранком сірим-сірим, Розбуджена завчасно журавлями, Летіла осінь з вітром помарнілим У гавань ту, забуту кораблями.
ІІ І над водою вдвох, немов вигнанці, Затягнені у сіть гнилих дощів, Водили довгі і статичні танці, І рухам їхнім вторив сонм кущів. Я згадую, це все було, як вчора. Прибув ізнов скорботний листопад І на холодний брук упала хвора Дрімотна осінь, що пішла на спад.