Если твоя совесть в розыске в другой стране, ты можешь верить своей родине словно себе, когда в душе пылает жар и реет гордо флаг никто нам не поможет, но всё в наших руках. Никто из нас не думал, никто бы не поверил, что всё хорошее не вечно и в новое время. Нам сложно быть беспечными, нам ничего не видно и нам не стыдно перестать быть безобидными. Так подло и внезапно, словно выстрел в твою спину, и не вернуться после этого в свою рутину. и да простить ведь можно многое, но посмотри: мы погибаем не снаружи ‒ чаще изнутри. И не во Львове, на Луганщине родился я, но с детства знаю – Украина – моя земля. И когда слышу я вокруг, мол, Москва – нам братья, я твёрдо знаю, братья в Киеве и в Закарпатье. Ми ‒ не Росія, ми самостійні! Ми – українці, сильні, єдині! Якщо не второпав, повторюю ще: від Луганська до Львова – Україна понад усе!!! Я бачив дивний сон, стіною захищали козаки своїх жінок, дітей, прокинувся – все навпаки: втрачаючи останню честь, озброєні чоловіки ховались за спідницями, в них попереду жінки. Я бачив дивний сон, де сплять спокійно наші матері. все тихо, мирно і домовилися бунтарі, але на жаль все це було лише в моєму сні, ми засинали в темряві, а прокидалися в вогні. А наша Україна, наче ми не руський серіал, що невідомо, чи скінчиться. Хто його спродісував? Коли вже серія остання? Коли? Ещё чуть-чуть. Чекайте, поки головних героїв переб’ють. Сьгодні в серії раніше кволий, непомітний трима двома руками прапор жовто-блакитний. В очах нема ні страху, ані сумніву, ні жалю, продовження до біса, вже на іншому каналі. Коли пройдуть повз нас десятки років і час революцій мине: я пойму тебя, брат, як і ти зрозумієш мене. Ми ‒ не Росія, ми самостійні! Ми – українці, сильні, єдині! Якщо не второпав, повторюю ще: від Луганська до Львова – Україна понад усе!!!