Україну, як попіл, забуття засипає І не чути уголос їхніх звань та імен. Ех, стрільці січовії, хто вас нині згадає, Хто вустами торкнеться шовку ваших знамен.
Ви носили в петлицях ясно-сині блавади, Ви плекали у серці до Вкраїни любов. Ех, стрільці січовії, є за що помирати, Є за що проливати ворогів наших кров.
Вже Господь не відверне наших втрат і поразок, Нас усіх пам’ятають Соловки й Колима. Ех, стрільці січовії, нині мусимо разом Повертатись додому, жде нас мати сама.
І для кожного сина шлях нелегкий проляже Та яка б ця дорога не терниста була. Ех, стрільці січовії, і ніщо вже не важить, Тільки, щоб Україна нас усіх прийняла.