Ти, Ховаючись в тенетах самоти, Від сонця відвертаєш очі, Бо звикла йти, не маючи мети, Укрившись темрявою ночі. Ти губишся під світлом ліхтарів, Блукаєш у театрі тіней Всіх, хто колись у забутті жеврів Душею, що до тебе лине.
Ти Вважаєш, що так важко віднайти Удвох тепло і розуміння... Між тим, від ляку спалюєш мости - Любові прояви невинні. Втопивши погляд в далечі зірок, Закрившись від усіх журбою, Не зробиш хоч один маленький крок До серця, що живе тобою.
Серце поведе - До забутих мрій відкриються брами. Їх коли знайдеш - Не губи, тримай їх міцно руками. Зробимо лиш крок - І продовжим все, що тільки почали, Щоб дивитись вдвох Вільними, ясними очами.
Ми Колись зустрінем ранок вільними людьми, Колись прокинемось від недовіри, Щоб після довгих пошуків в пітьмі Воскреслі дні коханням медовіли...