Як я проводжала милого із дому: «Не забудь в поході та вертайсь живим!» І поїхав милий, з-під вогню і грому Хусточка червона розцвіла за ним. Хусточку червону я подарувала. Вишиту барвінком у тривожні дні. Як я дожидала, як я виглядала! — Може, прийде звістка радісна мені?
Та не всім, як видно, добрі будуть вісті. Одлетіло літо, одійшла зима, Їдуть піхотинці, вершники, танкісти, А мого між ними, а мого нема. Тільки десь надвечір, під липневу зливу, Вийшла за ворота — кінь в полях біжить, Обірвавши повід, розметавши гриву, — Хусточка червона на сідлі лежить.
Я не похилюся, з горя не заплачу, Про коня сусідам слова не скажу, А любов юначу, а печаль гарячу Хусточкою тою щиро пов’яжу. Вийду за ворота, стану, як тополя, — Хусточка червона в далі голубій, Хай бійці в дорозі і танкісти в полі Милих споминають, ідучи на бій.