Шепотіла казку нам в дитинстві мати, Як садив дубочка батько біля хати, Як вона плекала теплою сльозою, І як ріс дубочок з кожною весною.
Як, було, жахалась мати серед ночі, Як вона до ранку не змикала очі. Сяде край віконця, вигляда та слуха, Бо, здається, батько в шибочку постука.
Там, десь за Сибіром, кажуть, сходе сонце... А за сонцем вітер несе хмару сіру Листячко із дуба стукає в віконце, Тільки один батько не верта з Сибіру.
Ой, дубе, мій дубе, дубе мій, дубочку, Одягну на тебе батькову сорочку, Ту, що вишивала моя рідна мати, Ту, що не прийшлося батькові вдягати.
Хай сяйне до мами у пригаслі очі Батькова сорочка крізь зимові ночі, Тож прийми від мене вишиту сорочку, Нагадай нам батька, дубе мій, дубочку.