Одна країна, одні Батьки. Одна вера, одни пути. Немає єдності, втрачаємо зв’язки. Клянемся в верности, а сами враги.
Сотні років народ мордували, Нашу мову, культуру, незалежність топтали, В Сибирь, тайгу интеллект отправляли, Заработанный хлеб силой забирали, Землю, віру, жінок ґвалтували, Братів на смерть у війни кидали, От искусственного голода деды умирали, Патриотов земли у стен расстреляли, Радіація у дітей майбутнє вкрала, Скільки ще знущань дозволяли?
Дурні, бо бідні, ну, бідні, бо дурні, Поменять мышление надо силы нам найти, Моя хата скраю, і нічого я не знаю, Отказав друзьям, они в беде тебя бросают!
Що ж тепер усім нам робити? Треба ж нам всім разом якось далі жити! Постепенно человечность теряем свою Без неё забываем ценности, семью, Як дитина звернеться і руку простягне, Людина відвернеться і геть прожене, А случится с нами какая беда, Позовем на помощь – в ответ тишина. Скільки будемо знущань дозволяти? Скільки будемо осторонь стояти?
Найбільше нам життя руйнують в Україні, Байдужість, заздрість, підлість нашої людини, Обещаем верность мы любимой половине, Хотим увидеть патриота в своем сыне!
Не можу більше я так осторонь стояти, Повинні один одного за руки міцно взяти, Пойми, что в жизни Нет! легкого пути, Поменяй свой мир, должен силы ты найти!