Міста, які ми оминали по об'їзній, могли легко наснитися нам у сні. В тумані вони уявлялись мені кораблями напівзатонулими, наче Коста Конкордія.
І ми, колись ми дійдемо до того ж стану, коли поруч з нами нікого не стане. Сніг на узбіччях дороги тане, як шоколад, який перетримаєш в роті.
Усе, що лежало завжди акуратно в кімнаті, розкидано так, що її не впізнати. Щоб кожного з нас знайти, треба натяк, і щоб кожен із нас шепотів: "Ось і я".