Ось самотні слова вливаються в папір, Наче у клітці не приручений звір, Втікає на волю, від своїх тиранів, Давно спланована втеча-усі нерви на грані. Лише дорога вперед ,я більш нічого не бачу, Це не сльози мамо, я вже давно не плачу. Коли любиш всім серцем і огортаєш ласкою, Складний механізм ,здається нам казкою. Ти вибач мене мамо, за мої образи Я часто обіцяв-це були пусті фрази, Ти вірила мені і все пробачала, Я правду ховав, а ти завжди її знала. Нідочого пояснення, ти все сама знаєш. Чому розумієш, тоді коли втрачаєш? Я виправлюсь, клянусь ,і цей біль мине, Я благаю НЕ ПЛАЧ і не покидай мене. Пр. Благаю тебе не плач, Я знаю як тобі погано. Ти за все мене пробач, Моя заплакана мамо.
Серед усіх невдач Ти трималася незламно, Витри сльози і не плач Моя заплакана мамо.
Ти за все мені пробач, за недоспані ночі, За твої лагідні, але заплакані очі, За всі образи і за всі твої страждання, Які серце стискали від переживання За твоє терпіння і сльози біля вікна, Ти все ж мене чекаєш, коли мене нема. Немає слів і в мене виправдань нема, Та болить душа моя, бо ти у мене одна. Лише мряка і темрява, хоч моментом яскраве, Ніби я життя прожив і воно вже не цікаве. Скільки раз казала мама: Пильнуй долю свою, Для дитини це вже драма ,для мене дежавю. Скільки помилок в дитинстві, і переживань, Не було би сліз, не було б і страждань. Люди не творили б зло ,якщо б вони не вміли І зачастила думка, що я не в тому тілі. Мамо не плач, я все розумію, Благаю пробач за зламану мрію. Я мрію зламав, а трималась незламно, Благаю пробач моя заплакана мамо.