я п’ю надто багато кави ти кажеш, що це шкідливо – я й сама знаю… ми так довго цього чекали так довго спали аби прокинутись якось разом як – гадки не маю. а далі – усе, як в книжці чи в доброму серіалі вздовж цілим містом гуляти пішки не знати меж, не мати гальм кінця і краю. ці ранки такі прекрасні це небо все ділить з нами ці поцілунки настільки вчасні слова настільки влучні й гарні. важливо усе це витримати бо втримати – мало в таких стосунках хочеться дихати такі стосунки є більш-менш вдалими. і поки я п’ю свою каву, п’ю її надто багато ти прокидаєшся, як завжди рано і з кожного дня робиш мрію чи свято. я йду за тобою – ти тільки клич йду на твій запах тихо і плавно наче хижак, що крадеться на здобич наче та здобич, яку вполювали. скільки б не було валіз і вокзалів спонтанних зустрічей, планів і днів важливо бути у всьому разом від кави зранку до перших снів.