будні затягують нас в чергову депресію затяжну, безвилазну, довгу все, що довкола - суцільна агресія яка важким каменем тисне у голову. я не така, як колись ти вподобав, із першого погляду дні оповиті дощами і снігом завжди лишають калюжі які висихають. згодом. я розповідаю про того, хто поряд сидить і голубить навіть, коли я сплю і не чую навіть, коли до нас хмари байдужі - зорі тут падають завше під ноги і я цілую тебе. цілую. ти прокидаєшся в дні новому і все прекрасне довкола танцює. я усміхаюся й зовсім ще сонна тебе обіймаю хвилястим волоссям ти кажеш: лоскоче мене, лоскоче. а я: це здалося тобі, здалося…