коли ти від нього ішла, повернула голову тричі назад, аби зупинив, та він – ні на крок. коли зачиняла двері, за звичкою кинула ключ у праву кишеню, хоч знала – він змінить замок і код під’їзду напевно й поселиться поверхом нижче або переїде в сусідній будинок, де вікна на схід, а навпроти – сток, дешеве взуття і стара білизна яку не купує, мабуть, ніхто. й проходячи трасу, як звик, на червоне натрапить на ту, яка любить Джорджоне й назавтра проснеться щасливий і сонний щасливий і сонний до непокори. і кожна залізна його наступна все таємничіша чи неприступна його впізнаватиме за теплотою за порухом вій, за глибиною улесливих слів і очей навпроти його розрізняти навчиться кроки. а ти все дивитимешся на море і повертатимеш голову всоте. але, якщо він захоче вернутись - ти будеш проти.