і навіть той нікчемний протяг хоч це не вітер і не потяг мене пронизує стрілою яка вся пахне лиш тобою і я зникаю за стіною чужих підземних переходів знайомих книжних епізодів незафіксованих рекордів безстрашно й зовсім непомітно ступаю тихо проти вітру вмикаю серед ночі світло щоб пересвідчитись – ти поруч. ти під грудьми. ти там – ліворуч між ребрами стикаєш сонця обруч спіраллю в’єшся коло мого серця хоч кожен крок твій ненавмисно стерся… ця ніжність снів безперестанку ллється я чую - зліва в тебе б’ється багатокамерне і чисте серце. і хай воно тебе не тисне навіть, коли любов повисне у повітрі де кожна грань вже у новій палітрі не бійся днів не бійся слів не бійся вітру.