а я лише зараз розумію, що осені тут не буде що я не штовхатиму листя не закутуватимусь у шарф і не дратуватимусь, що руки синіють від холоду а волосся знову стає хвилястим від надмірної вологості у повітрі... а я лише зараз розумію, що на мене більше ніколи не впаде дощ минулорічний той, що намочив нас до нитки у місті, яке знає більше, ніж ми у місці, яке тільки наше як жодне інше так, ніби там магія... а я лише зараз розумію, що тебе тут не буде як і цієї клятої осені що я не цілуватиму твої очі не вдихатиму твої слова і не питиму твої сни не їстиму твої нерви і не спатиму цілодобово... а я лише зараз розумію, що я тут один на один зі спекою що ти не змочиш моє чоло водою бодай би літепною що ти не вийдеш з якогось кафе і ми не торкнемося десь одночасно ручки дверей не зустрінемось раптом на вулиці де лиш бруківка і листя сухе бо тут нема і не буде осені... бо тут і листя сухого ніколи не буде бо тут нема і не буде тебе.