бо знаєш, коли ми по різних кімнатах: я начебто серджуся, ти – зволікаєш, повір, я думками далеко в Карпатах і там я не чую, як ти зітхаєш. повір, мені зараз не надто просто і я не шукаю себе – майструю. до мого серця таємний доступ я кожен клапан його шифрую. повір, мені треба не так багато мій світ розтискається від твого его і гнівом я вчуся щодня керувати, щоб він не залазив, як цвях, між ребра. бо знаєш, коли ми по різних кімнатах я думаю – скільки лишилось нам часу? щоби знайти своє щастя на мапах, якщо ми досі не знаєм масштабу.