коли я дивлюся на тебе довго спиняється час вздовж моєї осі… тоді вже несила тікати чи бігти шалену долати себе у собі таїти, що встигну і правду застиглу ховати під нігті кусаючи лікті сухою іти крізь дощі вже не літні... чекати на сонце, коли в зеніті бо очі твої - у моїй орбіті а магія снів - у чужому світі... та все, що невпинно приносить осінь, тобі віддаю навмання-наосліп нанизую запах твій на волосся бажання стискаю в холодній руці... лишилось сказати: «досить» і знову прийдуть дощі. а ти не прийшов досі - не прийдеш і навесні.