тиша … тихо! не псуй силуети схожі на море твого безкінечного сонця тихо… тихше! я вже так втомилась від болю, який як нав’язлива пісня - ніяк з голови не виходить… а ти підійти боїшся - коліна від страху зводить. ти – не такий, коли снишся. ти - не такий, як говориш! Боже, коли я звикну? досі без тебе не можу. я не вмикаю світло, не вимикаю воду… я так тремчу від вітру поки ти грієш гордість. може, це непомітно - та й не потрібен подив досі стискаю міцно подумки твою долоню.