Цілувати сліди твої мовчки й відпускати слова ще до того, як ти переступиш межу недоступності… В атмосферу нечутності, де немає присутності вмонтувала твої голоси. Безліч масок і пасок безпеки на останній залишила станції. А ці вічні дистанції - елементи сенсації. І сліди цілувати, монолог гамувати - розчинятись в повітрі, у небі, в дощі... Лиш вперед крокувати і слова зігрівати у зеленому-темно плащі. Віддавати думки, малювати дрібнички, смакувати листами, намагаючись звички проганяти й ламати себе, бо колись дарувала усе, та не те, бо пусте… Усміхатись, коли це і так не потрібно, не так просто і просто не так, цілувати сліди безупинно, відчайдушно триматись, чекати на знак. На маяк і на так. На твоє «так».