а позаду шторми й урагани, а позаду – все те, що лишила у снах, закопала в пісок і роздула між нами, щоб молитись спокійно, наче монах. я колись підійду і стоятиму доти, поки щезне весь біль і розчиниться страх, що вселився в очах, як нав’язливі ноти, які дуже давно написав Йогган Бах. а тоді все ж піду, бо настирливо проти - бо дивлюся на тебе під новим кутом. але те, на що здатні твій запах і дотик мене робить найвідданішим рабом. хоч важкі ці думки - я злітаю високо і кружляю у небі, як хижий птах. я згадаю тебе через пару сот років, коли знову прийдеш і зірвеш мені дах.