а поки я на роздоріжжі стою і думаю, куди звернути, ти ухиляєшся від вітру, який почав нестримно дути у наші вежі, скелі, стіни у наші сни, серця і тіні десь поміж нігтів, поміж пальців поміж волосся вдень і вранці, бо все для тебе надто просто навіть мої складні етюди ти виставляєш вмить на посміх а я стискаю сум у грудях. ти думаєш, що треба просто знати моє ім’я чи кілька моїх звичок мене чи слід мій доганяти між інтервалом електричок. ти думаєш, що треба лиш мовчати як я просила - просто бути… мої тривоги оминати, щось пам’ятати, щось – забути. я не хотіла це казати, але ковтнути теж не можу. якщо ти хочеш мене мати, зроби усе. я допоможу.