де ти? звідки має подути вітер звідки мають птахи прилетіти мені принести щось хороше настільки аби чекання солодшим стало на йоту щоб я не здалась щоб я ані кроку із місця нашого не ступила милий я так втомилась … я так хотіла.. побудувати міцніші мости, що між нами грізно проламуються день за днем, щоб не стало пізно… я дарма лиха, я дарма залізна ніжно… тільки ти вмієш бути вірним вмієш брати легко, відпускати – гідно і давно пора фарбувати в білий прапор свій… мій єдиний, я така смішна, коли прагну миру я така твоя, коли ти щасливий дивно… ця весна така ще холодна, зимна ще така чужа і тому нестримно дмухає в мене сум, та вона не винна… винна – тут тільки я, бо хіба не видно? я сама собі завдаю страждань, тонко і безупинно що таке любов?! коли ти щоденно спокою просиш, та знов все перевернуте ніби вверх дном… завжди так мало слів, завжди так мало розмов в кого не без вузлів? в кого не без дощів? в кого не без цього…?