На Лисiй горi догоряє багаття нiчне, I листя осiнне на Лисiй горi догоряє, а я вже забув, де та Лиса гора, i не знаю, чи Лиса гора впiзнала б мене. Середина жовтня, пора надвечiр'їв твоїх, твоїх недовiр i невiр i осiннього вiтру. I вже половина життя забуваеться. Грiх уже забувається. Горе i радiсть нехитра. Середина жовтня — твоїх тонкогорлих розлук, I я вже не знаю, не знаю, не знаю, не знаю, чи я вже помер, чи живу, чи живцем помираю, бо вже вiдбринiло, вiдквiтло, вiдгасло, вiдграло навкруг. Та досi ще пахнуть тужливi долонi тобi, I губи гiркi аж солонi i досi ще пахнуть, I Лиса гора пролiта — схарапудженим птахом, I глухо, як кров ув аортах, надсадно гудуть голуби.