я боюсь не дожити до тридцяти і не обрати свою надію де я і ти, собака, ліжко, бинти, і миючий засіб від самоти мрію
про візерунки біля вікна, які ти колись побачиш і про цю зиму, яку ми зустрінемо натще а серце б'ється, як стуки гільз кулеметних об землю, на якій ми також помирали
ти дивитимешся на мене поглядом зачарованим, до серцевої недостатності, з усіма тривогами а я просто стану на коліна і поцілую в живіт
і буде в нас три донечки і три синочки, багато іграшок, щастя, каро-зелені очі (хтось сховався, а хтось підскочив) і тепер ти знаєш, чого я хочу тепер ти знаєш, чому живу