ти знаєш у мені кружляє самотній вітер він лоскоче траву пожовклу знай що скоро осінь застигне на твоїх повіках і сіллю морською проросте слізьми у мені тепер втопилось загусле море у пляшці з-під розлитого по венах вина я одиноко там плаваю і мовчу набравши у рота втомленої води тебе поряд немає ти залишалась а я давай не про мене
різко заболіло сумом запекло і обійняло туго вітром по оголенім свіжоскошенім полю відірвалось і віднесло нашою пам'яттю так тихо у твоєму світі що аж градом бубонить спіле небо словами
розумієш коли ти по венах приходила оголеним лезом я зупиняв свій видих я зупиняв всі зайві мовчанки
не потрібно благаю не потрібно душити застуджене серце крові немає уже там
вкотре випадеш втомленим снігом ляжеш під ноги чужі і важкі пережуй і завчасно виплюнь якщо не смакує ковтай мене як причастя ти щастя мого нещастя
зараз літо але я вперто чекаю прийдешніх морозів ти кажеш що пам'яттю будеш забудеш лиш сонце прокинеться знову відпливеш одна обійнявши востаннє і на останок я бажаю тобі любити по-справжньому я бажаю тобі не падати і не вмирати навіть коли сильно захочеться навіть коли не буде про що розмовляти на одинці із власним безмежним морем де уже немає моєї води