ковтай мене як причастя приручи мої руки я відчуваю як вібрують свіжі і теплі дощі під твоїм серцем як виринає трава з-під пальців за покликом сонця що сходить
за п'ять хвилин зап'ястя хвилями увійдуть у твої згини і упадуть усі зірки що лежали під нашими ногами
постав знак оклику в кінці що хочеш роби сама не чекай допомоги думай як перше подумалось туди і пірнай і ковтай мене люба ковтай як причастя як останній ковток цього свіжого слова
ти ховалась за недосяжними просторами де панує суцільне ніщо де потопає пусте й порожнє де слово вмирає на вістрі ножа
від вітру тремтить трава від пальців вгинається глина ти підкоряєшся мені ти моя ти моя марія магдалина