А буває, приходить і оселяється у моїй голові. Перевертає там все, робить це не боляче і з любов’ю. Каже, щоб я вірив, що все стається само собою, Що для щастя достатньо дивитись на небо, лежачи на траві.
А буває, приходить, каже: «Нічим не парся. Бо всіляко буває». Питає, чому я тривожуся, ніби хтось мене налякав. Щастя – це коли їдеш стареньким порожнім трамваєм, Усміхаєшся дітям на вулиці і показуєш язика.
Будь-яку самотність можна назвати системним збоєм, Що супроводжується невпевненістю і ниттям. Коли Вона приходить, то є в ній щось від грішниці і від святої, Тому й називаю її любов’ю усього свого життя.