Метелика ловити я не хочу: Він квітка неба – хай живе собі! Хай крильцями барвистими тріпоче, Щоб радісно було мені й тобі. І квітку лісову не стану рвати, Її додому я не понесу, Бо вдома їй джмеля не погойдати І не попити ранками росу! І не стеблинку, гілку чи травинку, Я не ображу – це страшенний гріх! Бо в кожній з них живе тремка живинка, Що світиться довірою до всіх.