1. Степ широкий розстелився ген до небокраю. Поміж трав посохлих вітер гірко завиває. Сонце випалило степ, ні води краплини. По степу юнак іде в латаній свитині.
Приспів: Доле ж моя, доле, що ж мені діяти? Як прийти до батька в дім? Що йому сказати? Доле ж моя, доле, розстелися степом. Хто ж мене такого знов додому прийме?
Лишив батька, лишив дім, лишив рідну неньку. Поміняв на гірку воду матінку стареньку. Боже! Що я наробив у ту лиху годину?! І рознісся степом крик блудної дитини.
Скільки горя, скільки сліз зазнав на чужині! Прости, батьку, тяжкий гріх ти своїй дитині. Серце кров’ю облилось у старого батька. Сльози щастя на очах: – Я ж бо сина бачу!
Приспів: Сину, рідний сину, ти ж моя дитина! Кращі шати одягни, скинь стару свитину. Сину, рідний сину, ти ж моя дитина! Обійму міцніше, я забуду провину.