Сьогодні ти сказав мені : "Тихі нотки твоєї вовчої самотності пронизують наскрізь."
А й справді... Мене кидає в жах від думки, що самотність - це і є я. Я завжди нею була. Я самота. І воно так проросло в мої судинки, в кожну клітинку тіла пустило коріння, що тепер бути поряд з кимось іншим - це покарання. І я несу цей тяжкий хрест у вовчій шкурі серед хижих звірів-людей.
Я...самота. І зійти з розуму легше у натовпі, легше поряд з мертвими живцями, аніж тут - у повній тишині. І так... ти правий...я давно віддала своє серце й душу пустоті. Й ніколи не кохала... по-справжньому.