Я бачив могутніх князів Незборимих, всесильних лицарів Світлі міста, гарні ліси, Чисте небо, незримі поля. Велика країна – світла Русь, Край Рідний – на тебе дивлюсь. Дивлюсь в очах темніє Немов Хорс – марніє. Не можу зрозуміти – того, Де те, що раніше було? Князі продали честь за злато, І люд якийсь інший, Підлий весь, скупий... Забули все, що знали, Втратили те що мали. Чужинець – тільки він у пошані. Закриті в воїнів очі. Руни – символи могутні Волхви – кудесники Сварожі Все те забуло бидло. Боги!!! Це набридло. Священні рощі – вирубують вони Радіють і сміються холуї. Хазяїв своїх шанують, Брата рідного – катують. Того хто за Віру Батьків, Ножа в спину, дістав від „друзів”. На луках, у степах. Серед лютих зим. У дібровах, священних гаях, Відбивав атаки, з мечем у руках! Той хто величний коловорот, У душі називав відворот. Думкою, піснею, через долину, Сокіл Рарог летів до країни. Піснею Лади, могутнього Сварога! Знову вогонь у небо вознесе. І пісня – слави у степ полине Матір Сва – над тобою парить, Пам’ятай цю мить! І діти – не раби, Богів. Почують, побачать, сенс - рунних слів! Прокинься мій краю, Від Карпат до Дону! Руки в небо підійми, Славу Роду вознеси. І почуєш тоді Перуна. Вітер Стрибожий, сяйво Хорса