Сандалі на порозі мерзнуть, Сумують за ним. Він сидить курить цигарку за дверима Та дивиться на них через віконце. Милується красою їхнього плетеного тіла, Слізьми від дощу. Вони мов мертві кошенята, Тільки, ще зберегли тепло його ніг.
Любили блукати степом, відчувати мозолі та піт. Відчувати дотики травички проникаючої в шкіру сандалів, лоскочучи їх — сміялась.
Вже майже вихолонули, забули про лагідні пальчики,
димок все вище і вище тікає від вуст хлопчика, Скручується в хмаринку й пролазить між маленьку тріщинку В склі до сандаликів, котрі взула дівчинка й побігла під дощем, подарувавши цигарки Павлу.