Коли я прокидаюся, і коли в Кімнаті, під сизий ранок, найдужче Відчувається запах тютюнового Диму, я думаю: хто віділлє кулю, На тому кінці мого життя? Бо Київ – то Гарлем, що розтоплю в Синій воді топлене сонце твоїх і Моїх проречень. Я дивлюсь на чорні Леза дахів, і будинки речуть Чом Не живуть задля них?
Коли я чекаю, а ти не приходиш, Я залишу тобі на столі тихий Дотик. Коли ти чекаєш, а мене все Немає, зіграє мій блюз на балконі Золотий саксофон... Бо Київ то Гарлем, і у відблиску чорних вікон Амбразура кварату... Все було Марно, і шепоче розпечений сірий Асфальт... Київ то Гарлем...