Завершується літо, а тут, як смерть з косою ріже по душі, бо розходимось з тобою назавжди... А як так получилось мила? По асфальті почуття, як дощем розмило... А любили так нестримно, поламались долі. Зі мною вже, на жаль, тебе не буде поряд. Чому так сталось? Кому це треба? Такий фінал для нас написаний, напевно, небом. А я хотів наших пов'язати стук сердець. Тебе у платті білому повести під вінець. Там обручку золоту на руку тобі надіти. До остатніх днів своїх лише одну тебе любити. І якщо би міг я зараз міцно обійняти віддав би все на світі, навіть, життя на страту. Ти - усе, що мав я! Тепер я волоцюга. Вірний собака твій прив'язаний на ланцюг.
Прощавай... Я не повернусь... Покидаю я тебе і лину в небо. Ти залишись, не йди за мною. Поки любиш ти поряд я з тобою.
З одного цілого розпалося надвоє щастя. Клеїв уламки в ціле, щосил старався. Про тебе думав вечорами... Не міг заснути. Так хотілося назад мені все повернути. Але чомусь у мене це не получилось... Люблячих два серця назавжди розлучились. Чому так сталось не міг ніяк збагнути... Огорнув нестерпно серце цей прощальний смуток. Вірні були... Такими ж залишились... Так як і колись нещодавно знов приснилась. Ніжно пригорнула, так як ще ніколи... Повторити знову так вже не маєш змоги. Бог розсудив строго, забрав тебе до себе. Я пам'ятаю, як і досі, тоді плакало небо. Ховало мої сльози, тебе ж навіки втратив... Розійшлись дороги наші, доля поставила крапку.
Прощавай... Я не повернусь... Покидаю я тебе і лину в небо. Ти залишись, не йди за мною. Поки любиш ти, поряд я з тобою. Прощавай... Я не повернусь... Навіки втрачена любов! Покидаю я тебе і лину в небо.