Це шось таке, чого ніколи не включать на радіо міста, Це шось таке, про шо не говорять міністри на своїх з"їздах, По різних під'їздах, львівських, Їх народилася велика кількість, Ти скоро побачиш, як вони пробираються в твої мізки.
Мами ховають дітей від екранів, закривають їм вуха, Вони пробираються в спальні, до тих, хто їх ще не слухав, Підпираючи двері, усім що попаде під руку,тікай шо є духу, Вони як базука, зі швидкість звуку, зайдуть до тебе без стуку.
А-а-а...Місто тут охоплене панікою, тіки мене це мало хвилює, я стою на балконі курю, Мене не було вже дома два роки, І я контрабандою їх перевіз, заховавши у своїх вдохах глибоких.
Біжи біжи, сосідям розкажи, Такого не було давно вже, такого вже може не буде ніколи, Це рими з підземного Львова,по запаху крові вони вийшли на волю.
Цей вид не має обличчя, він виведений генитично, Підземними лабораторіями, забороненими називатись публічо, Як вірус, вони засядуть на вічно, ховатись від них символічно, і я, половину життя, напевно вже, як їхній прибічник.