Ніч. Бездонна й тиха ніч. Навколо все поснуло. А в небі, що безмежне й невиразно димне Між хмарами пливе літак.
У тому літаку сини, захисники землі, відважні вояки, що страху зазирають у самі вічі. Летять… І ще не знають… Що то останні миті в їхньому житті.
Хтось згадує, як тиждень ще тому З подвір`я проводжала його мати Зі слізьми на очах казала щоб себе беріг. І щоб обов`язково повертався.
Хтось згадує дружину й сина. Що палко так чекають його вдома. Як на прощання ніжно цілував їх. Не стримувавши чоловічі сльози.
Години тануть… І припиняє існування час…
Та раптом - вибух. То снаряд, що чортів син, поцілив точно у ціль. Літак підбито. Пожежа. Втрата висоти. Ще кілька мить… І - спалах. Шалене сяйво освітило. літню ніч. І тиша враз… З півсотні вояків… Нікого не лишилося в живих.
В новинах скажуть, що встановлять винних. Вестимуть слідства, шукатимуть правдиві факти. Та хіба легше стане на душі близьким? І чи загояться з роками страшні рани?
Вони назавжди покинули цей світ. Немов зірки на небосхилі згасли. Проте живуть у пам`яті й в серцях людей. Бо справжні герої ніколи не вмирають.