Всі ми в якійсь мірі хворі люди, Малюємо в своїх думках якісь різні етюди, Ховаємо їх від перехожих опустивши погляд, Створюючи для себе свій дивний світогляд, І я такий самий: гуляю, думаю, курю, Якщо люблю то тільки тебе одну, Я не божевільний, просто пре цей літній вечір, Він однаковий, тільки для всіх різний, до речі, Мені подобається погуляти самому, Не в районі, ні , десь подалі від дому, Посидіти в парку, розкидати думки, Знайти якісь нові і може цікаві шляхи, Хтось кудись поспішає, їде трамваєм, Комусь там на щось рублів не вистачає, Ну а я не переймаюсь політикою, Суцільний спокій і я в раю,
Я повирізаю з пам’яті погані моменти, згадаю всі недописані happy end, згадаю хто мене любив, і тих хто любить досі, багато кохання розбито на дорозі, Зима морозить, люди гріються під ковдрою, Літо заставляє дивитися один на одного, Закохані пари якось і не переймаються увагою, Посміхаючись крокують сповнені наснагою, З повагою, спостерігаю за ними всіма, Та зв’язку, нажаль, сьогодні зі мною нема, Я не зазнався, просто не час для бесіди з вами, Подумки говорю з попутними вітрами, Професори вивчають теорію брехні, А тим часом хтось опинився на самому дні, І всетаки цей вечір радує не мене одного, Я живий здоровий, дякую за це я Богу.