Буває таке коли втрачаєш над серцем контроль, Емоції грають роль, а ти вже не той, Реальність знову і знову втрачає свої кордони, Все пливе перед очами, надія на краще вже тоне, Діставайте жетони, моє життя - це метро, Я приїхав на кінцеву, мені тепер все одно, Бо мої рани не загояться рано, дістало, Займіть місця в залі, я починаю виставу виставу, Бо час настав, і я заставу вніс за себе вже свою. Я думав все в моїх руках, я думав я будую долю, Напевно, так і є, але не все мені під силу, Надія сліпа, розчарування підступно б'є з тилу. Для когось це сміх, для когось це жарти, А хтось повторює: страждань це моїх, певно, не варто, І зняли варту, вхід до мрії вже, напевно, вільний, Та це лише обман, міраж уваги зовсім не гідний...
Приспів (2 рази):
Давай, спали минуле, давай забудь усе, В цей раз не буде відмазок, що швидко все мине, Я не боюсь, ти знай, я не впадаю у відчай, бо Мій холод - це мій спокій, мій фінал драматичний.
Двадцять морозу і сліпучий сонця промінь, Це сонячна зима, а у душі емоцій повінь, Зрівняти все під нуль це мій, мабуть, єдиний вихід, Забути, забити, вести себе ... тихо, Видалити пам'ять, стерти щастя моменти, Брехати всім відверто, все приховувати в собі вперто, Ховати в собі намертво, що бачив я у снах, Вбивати сподівання, пити чай по-вечорах, Вхід зачинено, висить замок, дорогу перекрито, Замело снігом шляхи, а на екрані йдуть титри, І хепі-енд тепер не в моді, на щоці скупа сльоза, Вклались в голові сьогодні всі слова, що я казав, Я не знаю як буде далі, сподіваюсь на краще, Тікаю подалі від себе, бо реальність інакша, Та, на жаль, не наша. На жаль, не моя, Віра, надія, любов - сенс мого життя.
Приспів (2 рази):
Давай, спали минуле, давай забудь усе, В цей раз не буде відмазок, що швидко все мине, Я не боюсь, ти знай, я не впадаю у відчай, бо Мій холод - це мій спокій, мій фінал драматичний.