Лягай, кохана, я щось не засну Он, чуєш, місяць променем мій спокій топить Тупе болюче світло крізь імлу Всі почуття комком у горлі копить... Лягай, кохана, день уже стомився Він сірим кардиналом ліг мені на плечі Слова у хворих на кохання Завжди лунають недоречно Лягай, кохана, бач, як гаснуть очі Оті що дарували все що мали без зупину Що мали за ікону лиш одну людину І ті вже догорають як у липні ночі... Лягай, кохана, то вже таки пізно Не жаль що в нас в житті одна дорога Що час мій біг і тут спіткнувсь з тобою І лиш жалів якби він біг нарізно.. Ну, ти лягай, малеча, я стомився Ти знаєш, важко бути образом в уяві Я б краще в сні твоєму розчинився І дарував тобі світ фарб яскравих... Лягай, кохана, хоч я і не тут з тобою А той з численних образів у пам"яті й уяві Хоч ти ще тут, а я вже там...напевно... Куди вечірні птахи відлітали...