За Слов’янський Рід, За дітей і пращурів своїх Зброю догори! Це моя Земля! Я її нікому не віддам!
Сила в’яне в могутніх його плечах. Згас вогонь від байдужості у очах. Свого не лишилося …
А колись воїн той Світлу Правду мав, Пам’ятав, ким він є, захищав Своє, І падали вороги …
Сила розвіяна димом. Мудрість розмита водою займистою. Хто ж це зробив нас такими?
Родичу мій, схаменися! Вишитим льоном крізь долю Слов`янську Тягнеться шлях до Свободи Нашого Роду!
Вітер віє – кривду сіє, Гасне Сонце. Від біди, від лиха Зачини віконце!
Разом браття в одній хаті, Всі щасливі і багаті На своїй сторонці.
Чого для щастя треба? Крик журавлиний навесні, Земля безкрайня, чисте Небо, І Серця співи голосні.
Пташиний гомін понад гаєм, Лісні джерела крижані, Усього вдосталь в твоїм краї, Його ти борони!
Земле-Матінко моя! Ми – діти Твої! Коріння наше у Тобі! Лише з тобою НашаСила! Воїн я, то ж встою я! Ми відчуваємо твій біль! З тобою разом назавжди! Ми – захист твій, твоя Надія! Слава Твоя – наша зброя! У єдності братів, у відданості справі і меті Наша Сила! Наша Сила! Наша Сила!
Сила покине нас, розум затьмарить страх, Рід мій загубить байдужість в твоїх очах! Свого не залишиться …
Рівних не було зі зброєю у руках Пращурам твоїм із полум’ям у серцях. І падали вороги …