Я давно забув твоє обличчя, але голос твій крізь роки кличе нашу юність світлу і прекрасну, де для двох закоханих все ясно. Та зітхає серце у тривозі: повернути(сь) вже воно не в змозі! Щастя, що на мить лише з’явилось і навік у мріях залишилось...
Приспів: А кораблик спогадів, наш кораблик спогадів із минулого знов припливе. Там від наших поглядів, ніжних наших поглядів у серцях п’янка любов живе.
Я давно забув твоє обличчя, та сльоза скупа знов чоловіча нагадає ті вечірні зорі, що купались разом з нами в морі. І не клич мене ти в день прийдешній — видно, так мені звелів Всевишній: знов душа не відає спокою, бо минуле наплива рікою.