Неначе праведних дітей, Господь, любя отих людей, Послав на землю їм пророка — Свою любов благовістить! Святую правду возвістить! Неначе наш Дніпро широкий, Слова його лились, текли І в серце падали глибоко! Огнем невидимим пекли Замерзлі душі. Полюбили Того пророка, скрізь ходили За ним і сльози, знай, лили Навчені люди. І лукаві! Господнюю святую славу Розтлили... І чужим богам Пожерли жертву! Омерзились! І мужа свята... горе вам! На стогнах каменем побили. І праведно Господь великий, Мов на звірей тих лютих, диких, Кайдани повелів кувать, Глибокі тюрми покопать. І, роде лютий і жестокий! Вомісто кроткого пророка... Царя вам повелів надать!