Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! Нащо стали на папері Сумними рядами. Чом вас вітер не розвіяв В степу, як пилину. Чом вас лихо не приспало, Як свою дитину.
Думи мої, думи мої, Квіти мої, діти! Виростав вас, доглядав вас,- Де ж мені вас діти?.. В Україну ідіть, діти, В нашу Україну, Попідтинню, сиротами, а я - тут загину.
Там знайдете щире серце І слово ласкаве, Там знайдете щиру правду, А ще, може, й славу... Привітай же, моя ненько, Моя Україно, Моїх діток нерозумних, Як свою дитину!