Сергій Жадан - Михаил Светлов | Текст песни

• Тексты песен
• Сергій Жадан
• Михаил Светлов

Про що пишуть сучасні поети?
Сучасні поети пишуть про зникаючу, примхливу
субстанцію свого страху; сатана поезії змазує
сажею замки на дверях, і ти сидиш зі своїми страхами
і пишеш про це вірші, вірш за віршем,
ось таке враження
лишається
від сучасної
поезії.

Натомість є окремі соціальні групи, які мало цікавляться
субстанцією страху. Я маю на увазі середній бізнес.
Демони чорного налу,
які підіймають із колін
республіку,
знаючи лише двох справжніх друзів –
друга Стєчкіна
і друга Макарова.
Поети не знають про любов нічого,
любов – це бажання мати дітей після дефолту.

Хто бачив сонячні хмарочоси в центрі, той мене зрозуміє.
В одному з них жив Марат,
який тягнув
трубу через Кавказ,
і дотягував її вже до кордону.
Ну, і все було добре -
благословення з боку московського патріархату
і кришування з боку обласної адміністрації,
і три жінки, яких він любив і утримував,
себто дружина, коханка і ще одна жінка, з якою він трахався,
одним словом – інтенсивне особисте життя.
Але що йому не давало спокою – це його сни,
в яких він виповзав на пекучі поля Андалузії
і сидів на білому піску,
наспівуючи –

о, Андалузіє, жінко
з чорною кров’ю,
ця твоя чорна кров,
чорніша за нафту Месопотамії.

О, Андалузіє тиші,
Андалузіє пристрасті,
я твій пес, Андалузіє,
твій безпантовий бродяга.

Але всі три жінки говорили йому – Марат, йобана в рот, Марат,
в країні, Марат, бардак, візьми кредит, розрули з розтаможкою,
кров, Марат, кров у твоїй трубі, кров на твоїх піджаках.

Але, засинаючи, він усоте повторював:

Твоє чорне-чорне волосся,
довше за коридори Рейхстагу,
довше за чергу на Мостиськах,
довше за прізвища угорських депутатів.

І хто був на окружній в районі ростовської траси,
той знає цей приватний сектор. В одному з тих котеджів
і жила третя жінка Марата,
там він
і забухав.

Щось у ньому зламалось, він взяв таки таки цей
кредит, і приїхав до своєї третьої
жінки
з валізою
бабла.
Ось, - сказав зі злістю, - сто штук, мій кредит,
мої пароплави й порти.
І вже після цього забухав.
Можливо, в ньому теж
озвалася субстанція страху, тому що він пив
день, потім пив ще один день, потім знову пив,
випив парфуми сальвадор далі,
все повторюючи – моя Андалузія, моя Гренада.

Потім у котеджі вони ділили його тіло.
Мені, – сказала дружина, - по хую бабки,
мені потрібен він, я забираю його.
Ні, - сказала коханка, - мені теж по хую бабки,
тим більше я була в долі,
але його забираю я.
А третя сказала, - а ось мені бабки абсолютно не по хую,
ви не подумайте, що я така сука,
просто сто штук це гроші все-таки, але його я теж любила,
він навіть парфуми мої випив,
тому він залишиться мені.

І ось вони сиділи над його тілом
і ділили його між собою,
тому що є багато причин триматись за близьких нам людей,
тому що так чи інакше любов - це командна гра,
тому, врешті-решт, що більше за смерть
кожен із нас боїться
опинитися
сам на сам
зі своїм
життям.


Сергій Жадан еще тексты