Мало хто розуміє специфіку політичної боротьби, громадяни згадують про політиків лише на певній стадії непрухи й злоби, мовляв, головне – потрапити до прохідної частини списку, а там що хочеш роби, можеш прямо в сесійній залі курити свої гриби.
Насправді доля українського політика невдячна й тяжка - скільки треба вибухати генессі й винюхати порошка! Не дивно, що в політиці виживають лише монстри типу міністра Цушка, або «педерасти» типу позафракційного депутата Ляшка.
Умови роботи депутата невтішні й сумні - їх примушують голосувати в будні і вихідні. Тому замість займатися економікою й ліквідовувати заборгованості по зарплатні, вони краще знову де-небудь поб’ються з приводу якої-небудь хуйні.
Депутат без недоторканості, ніби птиця без крил - доки ти вимахуєшся перед виборцями, хтось уже пхає тобі в багажник тротил. Країна має серйозний бюджет, вона як вітрильник із тисячею вітрил. Але спробуй розділити все це бабло всього на пів тисячі рил.
Патріотизм політика – це алюміній та антрацит. Національні інтереси політика – це підсісти на російський халявний транзит. Знають усі православні, всі правовірні й останній хасид - кожен політик працює лише на себе, тому що він в принципі паразит.
Але серця їхні - дикий солодкий мед і душі їхні – божа роса. І по смерті усі політики обов’язково потраплять на небеса. І всі святі вчитимуть їх співам та різним заняттям простим. І знаючи як вони люблять роботу, можна лише поспівчувати усім святим.