Скільки доводилось бачити даунів, але таких навіть я не бачив – один у футболці Звоніміра Бобана, інший – у футболці Бобана Марковіча, така собі збірна Югославії з клоунади.
Ага, і ось вони сідають до вагону і відразу дістають карти і починають грати на гроші. А грошей ні в того ні в іншого немає. Але чорта з два, – думає Звонімір Бобан, – зараз я роздягну цього клоуна, – думає він про Бобана Марковіча, – зараз я виб’ю з нього все гівно. І Звонімір Бобан говорить Бобану Марковічу, – братіку, братішка, нам головне, аби нас не зсадили до Відня, бо вже у Відні все буде до наших послуг, і шенген упаде нам до рук, мов перестигла груша. Проститутки, братіку, витиратимуть нам кросівки своїми косами, ми в’їдемо з боку Братислави, на віслюках, як два Ісуса, ти і я, братіку, ти і я.
Ага, – відповідає Звоніміру Бобану Бобан Марковіч, – аякже: як два Ісуса, виб’ємо з цього міста все гівно, перехопимо в цих йобаних українців ринок крадених мобільних телефонів. Ти лише уяви, братішка, скільки у світі загадок і таємниць, скільки борделів і крадених телефонів: нам життя не стане, аби об’їхати наші угіддя на віслюках.
А той йому і відповідає: стане, братіку, стане, життя розтягується, мов баян, я буду тягнути його в один бік, а ти – в інший.
І ось вони їдуть, закинувши нагору чорну валізу, в якій лежить, складена вдвоє, їхня велика слов’янська ідея, і ця їхня велика слов’янська ідея – акробатка з женевського цирку, до валізи, час від часу витягуючи її назовні й ділячись із нею хлібом і ракією. Головне – довезти слов’янську ідею до Відня, в’їхати в місто на чолі автоколони прочан. У світі стільки незайманих душ, стільки нескорених протестантів і некрадених мобільних