Як швидко ділить людей клята відстань, Розчиняє особистість, вбиває потребу. Шкода, що не прив`яжеш до себе міцно Жменьку щастя, знаєш, більше не треба. Твоїми очима я проглядав сни безвинні. В напівтемряві шукав опору до самої ночі. Крізь буденність блукав. Блукаю і нині… Підкоряю спогади – а вони не хочуть Дати привід і миттю спалити минуле. Мій товариш, мій друг, моя мила кохана… Не важливо, бо з часом думки всі зникають Та обличчя рідні, що за діаманти цінніші Із годинами й роками невблаганно тануть... Кинути все і відправитись у подорож дальню, На слоні добиратись крізь нескінченну пустелю. Так майбутнє не здається чимось аморальним. Так весь світ за очі, не має і гордині скелі. Як шкода, що немає такої науки про душу Аби вивчить її та виміряти у кого скільки. Залишити ілюзії, триматись непорушно Грати музику для себе та людей. І не тільки… Іскрою бурхливою вибухнула брехливість. Тільки щирість дарує нам свої світлі дарунки. Тільки наша одна мета і єдина властивість… Не чекати на знаки, кращі часи, порятунки.