ти сидиш позаду мене ти мовчки дивишся на небо ти так щиро усміхаєшся мені та твої думки всі запуталися у брехні
її сукню ніжно просвічує сонце її тінь повільно спадає попід мої ноги я ховаю свій погляд як вина дитина я ковтаю повільно я смакую кожну хвилину
вітер заганяє хмари за обрій та сонце гріє і це є добре залишилось тільки блакитне небо безкрайній простір для маленьких трагедій
запах вулиці у моїй душі
вітер ледь помітно торкається волося листя шелестить дерева поспускали до землі свої коси серце таке злякане йому вже не раз получати довелося сиджу і не зна чому я дивлюся на сонце розплющивши очі
вітер заганяє хмари за обрій та сонце гріє і це є добре залишилось тільки блакитне небо безкрайній простір для маленьких трагедій