...А все-таки я Вас любила, любила, любила! І це не минає – хіба осідає на дно... Я Вас у собі, мов коштовну карафку, розбила – І душу, як білий обрус, просочило щемливе вино! Ви колір дали моїм мислям, а образам тіло, Зоставшись – лиш шумом, як море у мушлі в ушу... А як там насправді було – то яке кому, Господи, діло! Важливо – як буде. А буде – як я напишу.